Ступак Тарас Володимирович
Життєвий шлях Тараса Володимировича Ступака, ліквідатора ІІ категорії та досвідченого вогнеборця з Конотопа, назавжди закарбований у літописі чорнобильської трагедії. Після завершення навчання у Харківському пожежно-технічному училищі молодий енергійний юнак опинився в самому епіцентрі світової катастрофи, де кожен крок вимагав надзвичайної витримки. На відміну від багатьох, хто приїжджав у короткочасні відрядження, Тарас прийняв винятково мужнє рішення — залишитися на станції штатним працівником. Протягом п’яти довгих років, працюючи на тонкій межі між професійним обов’язком та невидимою радіаційною загрозою, він здійснював щоденні виїзди до реактора та забезпечував суворий контроль пожежної безпеки на об’єктах станції. Його щоденна робота в умовах екстремального ризику була не просто службою, а справжнім актом самопожертви заради майбутнього своєї країни та безпеки мільйонів людей.
Саме в цій суворій Зоні відчуження, серед холодного бетону та тривожної тиші, Тарас зустрів головну опору свого життя — пані Ніну, яка приїхала на станцію добровольцем і працювала в лабораторії, вимірюючи рівні опромінення. Їхня доленосна зустріч відбулася під час здачі індивідуальних накопичувачів після виснажливих змін, ставши променем світла в найтемніші часи. Почуття, що розквітло всупереч масштабній трагедії, перетворило місце болю на місце зародження нового життя, довівши, що справжня любов сильніша за будь-яку руйнівну силу. Повернувшись додому, у 1992 році пара створила міцну, щасливу сім’ю, яка стала символом перемоги людяності над ядерною стихією. Сьогодні Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області з особливою шаною піклується про соціальні гарантії таких героїв, як подружжя Ступаків, вважаючи своїм обов’язком забезпечити їм стабільність та гідну підтримку за їхній неоціненний внесок у порятунок світу.
